Активне слухання це
Lechenienarkomanii-tomsk.ru

Вредные привычки

Активне слухання це

Активне слухання це

У нашій онлайн базі вже 23510 рефератів!

Навігація
Перелік розділів
Найпопулярніше
Нові реферати
Пошук
Замовити реферат Додати реферат
В вибране
Контакти
Російські реферати
Статьи
Об’яви
Новини
На сайті всього 23510 рефератів!
Ласкаво просимо на UA.TextReferat.com
Реферати, курсові і дипломні українською мовою, які можна скачати цілком або переглядати по сторінкам.

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання. Авторські права на реферати належать їх авторам.

Активне слухання

Активне слухання

• Психологічний тренінг активного слухання

Активне слухання становить собою не просто засіб, методику чи техніку, але й є принципом роботи багатьох консультантів. Суть активного слухання полягає в тому, що психолог спеціально приділяє більше уваги вербальним повідомленням клієнта, робить як поверхову, так і більш глибинну смислову інтерпретацію того, що відбувається. Потім формулює відповідь, яка відображає досить глибокий рівень розуміння переживань клієнта.

Навички активного слухання є важливими і належать до найбільш складних. Разом з тим, ми можемо виділити кілька загальних способів, що дозволяють консультанту-початківцю використовувати їх в своїй роботі:

1. Слухати й чути. Найбільш загальний засіб, який полягає в тому, що консультант дуже уважно слухає клієнта й намагається зрозуміти його почуття, а потім повідомляє про те, що він зрозумів.

2. Не засуджувати і не оцінювати. Консультант не просто сприймає слова клієнта, він розуміє його почуття і приймає без критики та оцінок.

3. Не відволікатися і не переривати. Вся увага психолога має бути зосереджена на особистості клієнта, його розповіді, думках, переживаннях. Консультант не повинен відволікатись на внутрішні чи зовнішні стимули.

4. Не забігати наперед в осмисленні розмови. Консультанту не обов’язково відповідати відразу, краще дати собі час подумати, щоб уникнути поверховості відповіді.

5. Вибрати актуальні теми та відображати їх зміст. Із всіх тем, що пропонуються клієнтом, необхідно відібрати актуальні й значущі. Переходити до нової теми лише після завершення роботи з попередньою. Періодично повторювати клієнтові суть його повідомлень, щоб він міг відчути, що його зрозуміли, а консультант зміг перевірити адекватність свого розуміння.

Активне слухання дає змогу клієнтові отримати підтримку від консультанта й об’єктивно подивитись на ситуацію. Цей прийом дає можливість клієнтові досліджувати і усвідомлювати свої переживання, звільнитись від напруження і від почуттів, що його пригнічують.

Як бачимо, активне слухання — це ефективний засіб психотерапевтичного впливу (втручання), який допомагає клієнтові досягти конструктивних змін.

Психотерапевтичне втручання — це певний вид реакцій консультанта, спрямований на досягнення проміжних і кінцевих завдань психологічного консультування [12].

Пропонуємо розглянути типологію загальних навичок психотерапевтичного впливу (або мікротехніки активного слухання), які використовуються більшістю консультантів та терапевтів під час індивідуального консультування, незалежно від їх теоретичної орієнтації. Можна виділити три групи таких навичок: слухання, дослідження і дії.

Однією з найскладніших професійних навичок психолога-консультанта є його уміння слухати клієнта: слухати і чути, що говорить клієнт, і те, що він говорить, зрозуміти й прийняти, не засуджуючи й не оцінюючи. Зробити це не так просто, як здається на перший погляд.

Перевіреними засобами підтримки контакту з клієнтом і демонстрації вашого до нього інтересу є навички слухання [1; 7; 9]:

1. Пасивне слухання, позитивні заохочення, мінімальні заохочувальні стимули спрямовані на підтримку викладу клієнтом його історії й забезпечення спокійного плину бесіди. Ці стимули бувають як невербальними (кивки, доброзичливий і зацікавлений вираз обличчя, відкриті жести тощо), так і вербальними (фрази типу «так-так», «звичайно», «я слухаю»).

2. Просте повторення ключових слів чи фраз, які промовляє клієнт. «Просте» дослівне повторення спрямоване насамперед на уточнення сказаного й на підтримку монологу клієнта. Цей прийом можна також використовувати для того, щоб виграти час, що дозволяє сформулювати більш придатну відповідь. Розглянемо повторення ключових слів на прикладі:

Клієнтка: Моя проблема — це мій 13-річний син. Слава останнім часом став дуже важкою дитиною: він пропускає заняття в школі,

обманює, грубіянить. У мене таке враження, що він постійно щось від мене приховує, щось недоговорює . Консультант: . постійно?, від вас приховує?, недоговорює?

Разом з тим необхідно пам’ятати, що в нашій культурі більше цінується передача думки співрозмовника своїми словами, ніж дослівне повторення, що може викликати подив чи навіть роздратування [6]. Ще одним «недоліком» повторення є те, що воно відображає стереотипи та вибірковості уваги психолога й деякою мірою може підказати клієнтові тему для продовження розмови. Тому час від часу консультантові необхідно звіряти власне розуміння ситуації з тим, як її розуміє клієнт.

3. Перефразовування (переформулювання) повідомлення клієнта — прийом, який використовувається для уточнення змісту повідомлення чи для того, щоб акцентувати увагу клієнта на певному моменті. З цією метою психолог повторює деякі з останніх висловлювань клієнта, використовуючи синоніми до його слів і додаючи власну фразу. Перефразовування містить у собі елементи інтерпретації, що у деяких випадках може бути досить успішною, а в інших — сприйматися негативно. Перефразовування особливо корисне тоді, коли клієнта переповнюють емоції, й зовсім непродуктивне, якщо використовується монотонно, механічно.

Ще раз повернемося до останнього прикладу:

Клієнтка: Моя проблема — це мій 13-річний син. Слава останнім часом став дуже важкою дитиною: він пропускає заняття в школі, обманює, грубіянить. У мене таке враження, що він постійно щось від мене приховує, щось недоговорює .

Консультант: Вас турбує саме те, що син щось приховує від вас, недоговорює?

Ця фраза психолога відображає не тільки зміст репліки клієнтки, а й демонструє нам ще один прийом — відображення очевидного: консультант зрозумілим словом висловлює почуття чи стосунки клієнта, що були очевидні в його поведінці, але до цього моменту лише малися на увазі, а не виражалися відкрито. Цей прийом особливо корисно використовувати «з тими клієнтами, що із працею усвідомлюють власні емоції чи погляди» [5].

4. Прояснення — повернення клієнту суті когнітивного змісту його висловлення у більш стислій і зрозумілій формі. Цей прийом, з одного боку, є перевіркою правильності розуміння консультантом повідомлення клієнта і заохоченням до подальшого розвитку тієї ж теми, з другого — сприяє чіткішому розумінню самим клієнтом власного внутрішнього світу, а також своїх взаємодій із зовнішнім світом.

Для прояснення змісту консультанти найчастіше використовують такі вирази:

Я правильно вас зрозумів (ла) .

Ви говорите (думаєте, вважаєте, стверджуєте), що .

Ви вирішили (хочете, могли б) вирішити саме в такий спосіб .

5. Відображення почуттів — це відображення і словесне позначення консультантом висловлених клієнтом емоцій з метою полегшення їхнього вираження й осмислювання. Найчастіше психологи використовують такі вступні фрази:

Ви почуваєтеся (самотнім, забутим, стомленим, невезучим .);

Вас це скривдило (насторожило, стривожило, розлютило .);

Вам це цікаво (нудно, байдуже .);

Ви були роздратовані (скривджені, стривожені .), коли це сталося?

Зазначимо, що відображення почуттів і змісту базується не тільки на підбадьоренні й стимулюванні клієнта до продовження розповіді, але й припускає активну участь психолога в усвідомленні проблеми.

6. Підведення підсумків. Залежно від виконуваних функцій, в процесі бесіди підведення підсумків може бути у формі переказу та підсумовування (резюме).

Переказ — це виклад клієнтові суті його розповіді в стислому, короткому й точному вигляді. Правильний переказ не тільки переконає клієнта в тому, що ви його слухаєте й чуєте, але й дозволить йому не повертатися до своєї розповіді багаторазово.

Переказ містить чотири аспекти [2]:

1. Основу речення, в якій використовується, наскільки це можливо, певна модальність сприймання інформації клієнтом. Візуально орієнтовані клієнти мають тенденцію найкраще реагувати на слова з візуальним навантаженням («Ви говорите, що бачите ситуацію з цього погляду .»); аудіально орієнтовані клієнти найкраще реагують на тональні слова («Наскільки я почув вас, звучить так . що це має успіх?»); а кінестетично орієнтовані клієнти реагують на слова, що відображають почуття («Таким чином, ситуація стосується вас . а як це вас зачіпає?»). Для багатьох клієнтів суміш візуально, аудіально і кінестетично орієнтованих слів буде навіть більш дієвою. Звичайно, що не завжди обов’язкове використання основи речення.

Подібні реферати з розділу «Психологія»

Техніка активного слухання

Мистецтво слухати співрозмовника є однією з найважливіших ознак спілкування. Більшість людей удосконалює комунікативні навички і вміння упродовж життя, ламаючи в собі усталені звички, виховуючи щирий інтерес до людей і того, про що вони говорять, засвоюючи прийоми професійного слухання. Це, в свою чергу, дозволяє не тільки привернути співрозмовника до себе, зуміти зрозуміти його точку зору, але й впливати на неї. Варто також пам’ятати, що кращий співрозмовник не той, хто вміє добре говорити, а той, хто вміє слухати. Люди, здебільшого, схильні слухати інших тільки після того, як вислухають їх.

Слухання – це процес, у ході якого між людьми встановлюються зв’язки, виникає відчуття взаєморозуміння, яке робить ефективним будь-яке спілкування [1] . Слухання може відбуватися як у рефлексивній, так і у нерефлексивній формах. Зокрема, нерефлексивне – це слухання, що дає співрозмовнику можливість висловитися, і полягає в умінні мовчати. Співрозмовнику хочеться висловитися, щоб його почули, і його менше за все цікавлять зауваження інших учасників. Упродовж розмови необхідно дивитися на свого партнера, позою, жестами та мімікою висловлюючи увагу і готовність слухати, записувати важливі моменти бесіди. Інакше кажучи, це слухання без втручання, без відображення відчуттів.

Вид слухання, в якому на перший план виступає відображення, уточнення інформації, що «допомагає пов’язувати окремі фрагменти розповіді, внаслідок чого реалізується розуміння» [2] , активніше використовується словесна форма, називають рефлексивним або активним слуханням (табл. 1.5).

Активне слухання може бути рефлексивним і нерефлексивним

Ставлять запитання на розуміння й уточнення, застосовуючи три основні техніки рефлексивного слухання: ехо- техніку; перефразування (або парафраз); резюмування.

Запитання ставлять лише за особливої потреби. Тренер підгримує розповідь учасника за допомогою звукових вставок і коротких фраз: «так», «продовжуйте», «угу», «м-м-м», «і . «тощо.

Активно рефлексують (відображають, віддзеркалюють) зміст розповіді і почуття учасника.

Тренер не відображає зміст розповіді учасника, його почуття – просто слухає.

За такого слухання . .

Збір основної інформації, встановлення довірливих стосунків.

Психоемоційними механізмами, що забезпечують здійснення рефлексивного та нерефлексивного слухання (табл. . 1.6), є рефлексія, емпатія, ідентифікація [3] . Рефлексія – самопізнання внутрішніх станів на раціональному рівні (аналіз). Емпатія – самопізнання внутрішніх станів на емоційному рівні (співчуття, співпереживання).

Етапи активного слухання

Етапи активного слухання

Несловесна підтримка мовця

Контакт очей, «поза слухання», кивки, вираз згоди: «Угу», «Так-так» тощо.

Фрази перенесення відповідальності за висловлення на партнера (парафраз не працює, якщо не підкреслено, хто саме висловив цю думку)

«Ви вважаєте, що. «, «Отже, ви говорите, що. «, «Значить, ви стверджуєте. «, «Отже, ваша думка зводиться до наступного. «, «Ви висловилися таким чином, що. «, «Ваші слова таю. » та ін.

Формулювання змісту висловлювання

На цьому етапі треба позбутися власних емоцій, оцінок

Отримання згоди співрозмовника після інтерпретації його думки

«Я правильно зрозумів?», «Це так?», «Я нічого не переплутав?». Можливо, буде потрібно перефразувати сказане ще раз, до повного розуміння

Демонстрація свого ставлення до почутого

Підкреслити, що це ваша думка з приводу почутого. Висловлювати ставлен-ня тільки до слів, але не до особистості, хто говорить

Висловлення свого власного судження за суттю

«Моя думка. «, «Я вважаю. «, «Я думаю» і т. п.

Ідентифікація – уподібнення, намагання уподібнитись партнеру у взаємодії. Рефлексивне слухання передбачає наступні, види втручання та аналіз: невербальне (емпатія), вербальне, парафраз, уточнення – редагування, вербалізацію, резюмування. Нерефлексивне слухання відбувається без втручання, без відображення почуттів. Тому соціальному працівникові для оволодіння мистецтвом слухання варто формувати відповідні навички і прийоми слухання, а саме: підтримку уваги (спрямованість, стійкість уваги, візуальний контакт) використання елементів

Невербального спілкування (погляд, пози, жести, мова міжособистісного простору, зміна тембру, інтонації голосу), репліки і запитання, наявність розвинених особистісних утворень (розуміння, симпатії, схвалення) [4] .

Найбільш загальноприйнятими прийомами, котрі характеризують активне слухання, є постійні уточнення правильності розуміння інформації, яку хоче донести співрозмовник. Необхідно уникати поспішності у висновках, вживання некатегоричних формулювань і м’яких тонів; дати співрозмовникові уявлення про те, як ви його зрозуміли, і наштовхнути на розмову про те, що в його словах здається вам найважливішим [5] . Правила активного слухання наведено у таблиці 1.7.

До технік активного слухання відносять:

  • – Ехо-техніка – повторення окремих слів чи словосполучень. Вона виконує роль запитань і спонукає учасника продовжувати розповідь. Ця техніка досить популярна в психотерапевтичній практиці, особливо на стадії збирання інформації (і не надто популярна в психодинамічний психотерапії);
  • – перефразування – переказ іншими словами того, що сказав учасник, з метою демонстрації уважного слухання і розуміння;
  • – резюмування – підбиття підсумків сесії чи її окремих частин, яке об’єднує основні думки і почуття клієнта.

Активне слухання допомагає зрозуміти, оцінити і запам’ятати інформацію, отриману від співрозмовника. Крім того, використання прийомів активного слухання може спонукати співрозмовника до відповідей, скеровувати бесіду в потрібне русло і перешкоджати неправильному розумінню або помилковій інтерпретації інформації, отриманої від співрозмовника. Мета – отримання максимально повної і точної інформації для прийняття правильного рішення [6] .

Правила активного слухання

Неприпустимо під час висловлювань співрозмовника

Що робити під час висловлювань співрозмовника

Паралельно обдумувати свої відповіді

Вимкнути внутрішній монолог, свої думки

Тлумачити, робити припущення

Фразу співрозмовника починайте «перетравлювати» тільки після того, як вона виголошена до кінця. Витримайте паузу – можуть прозвучати найважливіші слова

Зосереджувати увагу лише на важливому для вас

Сенс активного слухання – визначити важливе для учасника, ключові слова

Давати оцінку висловам

Слухати безоціночно (нейтрально)

Відволікатися на візуальні враження

Звертати увагу на невербальну мову (міміку, жести), щоб зрозуміти, що важливо для співрозмовника

Відволікатися на власні почуття

Співпереживати стану співрозмовника

Відволікатися на свої образи, асоціації, згадування

Уникати асоціативного сприйняття, вимкнути згадування, включити увагу

Пасивно слухати: не доклада-ти зусиль, а лише зображати увагу; легко відволікатися на свої думки

Використовувати техніки активного слухання: 1) контрольований діалог; 2) перефраз, інтерпретація; 3) резюмування

Не давати зворотного зв’язку

Давати зворотний зв’язок, налагоджувати взаєморозуміння: 1) кивки головою, вигуки; 2) техніка «відлуння» (повтор фрази); 3) питання-відлуння

Не реагувати на емоційні реакції (в тому числі на невербальні сигнали)

Приєднання до стану, відображення емоцій, промовляння почуттів співрозмовника

Названа техніка передбачає, перш за все, «чути» іншу людину, а в даному випадку – учасника. Тобто, в процес «чути» включається не тільки сприйняття слів, що вимовляються, але й фону, на якому вони були висловлені. Відповідно, можна виділити два аспекти слухання: вербальний і невербальним. До вербального аспекту належать безпосередньо слова, словосполучення, метафори, які вживає клієнт у своєму мовленні. До невербального аспекту (фону) належать: «мова тіла» (пози, жести, міміка); психофізіологічні реакції (зміна кольору шкіри, частота і глибина дихання та ін.); голосові характеристики (тон, тембр, темп, інтонації).

Істинність припущень, зроблених на основі невербальних даних, потрібно перевіряти разом з клієнтом. Це зумовлено тим, що невербальні повідомлення визначаються певними різноманітними факторами. Наприклад, контекстом подій, особистісними особливостями клієнта, специфікою взаємостосунків із значимою людиною та ін. Про існування багатьох із них тренер може й не знати, що, безумовно, призведе до викривлення сприйнятої ним інформації і, як наслідок, до неправильного уявлення про зміст проблеми і способів її вирішення.

Активне слухання — це навичка, на якій базуються всі без виключення уміння, що дозволяють будувати діалог зі світом і самим собою

Перелік тренінгових вправ та завдань

1. Вправа на активізацію „Дощ”

Мета: забезпечити психоемоційне розвантаження учасників та сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери у групі.

Час:5 хв.

Хід проведення

Учасники стають у коло. Інструкція тренера:

— Чи знаєте Ви, що таке австралійський дощ? Ні! Тоді давайте разом послухаємо, який він. Зараз по колу ланцюжком Ви будете передавати мої рухи. Як тільки вони повернуться до мене, я передам наступні. Слідкуйте уважно!

— В Австралії піднявся вітер (ведучий тре долоні).

— Починає крапати дощ (клацає пальцями).

— Дощ посилюється (почергово плескає долонями в груди).

— Починається справжня злива (плескає руками по стегнах).

— А ось град — справжня буря (тупає ногами).

— Але, що це? Буря стихає (плескає долонями по стегнах).

— Дощ стихає (плескає долонями в груди).

— Рідкі краплі падають на землю (клацає пальцями).

— Тихий шелест вітру (потирає долоні).

— Сонце! (руки піднімає догори).

2. Творче завдання „Асоціативний ряд”

Мета сприяти усвідомлення і розумінню суті поняття „емпатія”, розширити його змістовне поле.

Час 10 хв.

Ресурси:аркуш паперу на фліпчарті, кольорові маркери.

Хід проведення

На фліпчарті по вертикалі записується слово “емпатія”.

Тренер пропонує учасникам скласти асоціативний ряд до слова „емпатія” так, щоб кожне слово-асоціація відображало зміст поняття „емпатія” і починалося на одну з букв цього слова.

Учасники висловлюють власні думки стосовно розуміння слова „емпатія”, його значення у спілкуванні людей.

ЕМПАТІЯ (від грец. empatheia — співчуття, співпереживання) визначається як розуміння емоційного стану, проникнення-вчування в переживання іншої людини. У психології емпатія розглядається як здатність розуміти внутрішній стан іншої людини, або як уміння перейматися переживанням іншого, відтворюючи модальність емоційного стану співрозмовника.

Люди, які мають високий рівень емпатії — емоційні, оптимістичні, зацікавлені іншими, пластичні, легко будують взаємини з людьми. Ті, хто має низький рівень емпатії — ригідні, інтроверти, стримані, егоцентричні. Особистості такого типу завжди відчувають труднощі під час спілкування з іншими, важко ідуть на контакт. Співпереживання — це перенесення себе на місце іншого, вміння уявити й відчути емоційний стан іншої людини. Співпереживання дарує людині почуття, які переживає співбесідник, це збагачує її внутрішній світ.

3. Рольова ситуаційна гра „Коло”

Мета: сприяти розумінню ролі емпатійного реагування у спілкуванні.

Час 20 хв.

Хід проведення

Тренер пропонує 5-ом учасникам вийти за двері і кожному пропонує продемонструвати прояв якогось почуття чи емоційного стану за допомогою міміки і жестів (ситуація записана на аркуші паперу).

Ситуації:

Ти сумуєш, тому що поїхала твоя подруга.

Ти щаслива від того, що здала екзамен.

Ти здивований, побачивши чудову картину.

Ти боїшся зайти в кабінет до стоматолога.

Ти закоханий в одногрупницю (одногрупника).

Ведучий всім іншим учасникам дає завдання стати у коло і при демонстрації емоційних станів того учасника, що зайде в кімнату, ніяк не реагувати, — ні словами, ні мімікою, ні жестами.

Далі один із учасників заходить у кімнату і демонструє емоційний стан (як правило, з надією побачити реакцію оточення і бажанням, щоб учасники скоріше відгадали емоцію, яку він демонструє).

Витримавши паузу, ведучий дає сигнал, плеснувши в долоні. Лише тоді всі учасники вгадують, яка була продемонстрована емоція.

Коли вгадали емоцію, учасник приєднується до всіх і стає в коло. Так вправа продовжується, доки всі п’ять учасників не продемонструють свої емоційні стани.

Запитання для обговорення:

1. До кожного із п’яти учасників: Як ви почувалися, коли, демонструючи емоційний стан, ви не відчували підтримки чи якоїсь реакції від інших учасників?

1.Опишіть ваші почуття, коли нарешті ви побачили реакцію оточення на ваш емоційний стан.

2. До всієї групи: Які висновки можна зробити після виконання даної вправи?

Ведучий підсумовує, що розіграні ситуації показують, яке значення має у спілкуванні емпатійне реагування. Коли, спілкуючись з людьми, ми зустрічаємо байдужість і нерозуміння, нас опановує роздратування, розгубленість і небажання далі контактувати з цією людиною. Навпаки, коли ми бачимо прийняття, співчуття, включеність у розмову, розуміння наших переживань, нам хочеться в подальшому продовжувати стосунки з цією людиною і так само розуміти і підтримувати її.

4. Вправа на активізацію „Коли я. ”

Мета: визначити різні емоційні стани людини, сприяти створенню позитивного психологічного мікроклімату в групі, активізувати увагу учасників.

Час:10 хв.

Ресурси:м’яч.

Хід проведення

І етап.Учасники стають у коло. По черзі називають будь-яку емоцію, почуття (напр. роздратування, радість, хвилювання, страх, відчай, щастя, агресія, здивування і т.д.).

ІІ етап.Ведучий промовляє слова: „Коли я . (називає будь-яку ситуацію), то відчуваю. ” і кидає м’яч комусь із учасників. Той учасник, який піймав м’яч, називає свою емоцію. Таким чином, виходить завершене речення. (Наприклад: „Коли я зранку прокидаюся, то відчуваю. радість”.

5. Групова дискусія „Емоції людини”

Мета: сприяти усвідомленню і розумінню складного емоційного світу дитини та недоцільності оцінювального ставлення до різних дитячих емоційних реакцій.

Ресурси:картки з позначеннями назв різних емоцій.

Хід проведення

I етап. Тренер пропонує учасникам подумати і дати відповідь на запитання:

Чи є хороші і погані почуття?

Після того як учасники висловляться, тренер підсумовує відповіді і пропонує розглянути картки трьох кольорів (рожевого, жовтого та зеленого), на яких записані різні емоції (див. Додаток). Далі звертається до слухачів з проханням розділити картки із записаними на них емоціями на дві купки:

на одну — картки з “хорошими” емоціями,

а на другу — з “поганими”.

Слухачі, зазвичай, активно дискутують, проте розділяють усі картки приблизно на дві однакові купки.

II етап.Ведучий, підсумовуючи, відзначає неоднозначність і відносність поділу усіх емоцій і почуттів на “хороші” та “погані”.

Насправді, ми дуже часто керуємося стереотипними настановами щодо тих чи інших емоцій, які переживають наші діти. Нам хочеться, щоб наші діти переживали “позитивні” емоції і не проявляли “негативних”.

Проте емоції лише вказують на те, що у даний час важливо для дитини, які потреби у неї задоволені, а які потребують цього. Це своєрідні сигнали для нас про те, що відбувається у внутрішньому світі дитини. Усі емоційні переживання — це природні реакції на різні життєві ситуації, які значущі для неї. Тому усі почуття дитини можна схвалити. Проте схвалення почуттів не означає схвалення поведінки!Усі почуття можна схвалити, але поведінку треба формувати або модифікувати.

III етап.Далі тренер звертає увагу учасників на колір карток, на яких написані емоції і пропонує відповісти на запитання:

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках рожевого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на жовтого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках зеленого кольору?

Узагальнюючи відповіді, тренер звертає увагу на те, що емоційна сфера людини розвивається і ускладнюється, починаючи від народження. З деякими емоційними реакціями дитина народжується (емоції, які записані на картках рожевого кольору), у ранньому онтогенезі формуються складніші емоційні переживання (емоції, які записані на картках жовтого кольору), пізніше, з досягненням зрілого віку — вищі почуття (моральні, інтелектуальні, естетичні, патріотичні тощо) (емоції, які записані на картках зеленого кольору).

Запитання для коментування:

• Які думки, коментарі хотіли б Ви висловити з приводу даної інформації?

6. Рольова гра „Ситуації”

Мета: сприяти розвитку в учасників навичок емпатійного реагування.

Ресурси:картки із ситуаціями

Хід проведення

Тренер об’єднує учасників у чотири групи за допомогою 4 розрізаних листівок. Об’єднуючись, учасники повинні з різних частин скласти цілу листівку з відповідним зображенням. Дає кожній групі завдання програти ситуацію, використовуючи алгоритм емпатійного реагування, пропонуючи описані на картках ситуації.

Після підготовки (15 хв.) учасники програють ситуації по черзі. Далі тренер проводить обговорення у загальному колі.

Запитання для коментування :

• Як почувалася дитина, коли бачила таку реакцію батьків?

• Чи легко було батькам застосовувати алгоритм емпатійного реагування?

• Чому важливіше говорити дитині про ті почуття, які вона зараз переживає, ніж їх придушувати?

7. Модельована ситуація „Дитина повернулася зі школи”

Мета: показати вплив неемпатійного реагування батьків на поведінку дитини.

Час:5 хв.

Хід проведення

Тренери розігрують модельовану ситуацію. Один тренер грає роль мами, що порається на кухні, а інший — семирічної доньки, котра повернулася зі школи.

Мамо, мамо, я повернулася зі школи, — щасливо повідомляє Оленка.

— Добре, доню, мий руки і сідай обідати, — говорить, не обертаючись і не відриваючись від своєї роботи мама.

— Мамо, я тобі хочу стільки розповісти! Що сьогодні у школі було. Підстрибує дівча, бажаючи привернути увагу мами.

— Добре, добре, сідай, зараз будемо обідати, — мама зосереджено далі займається господарськими справами, залишаючи доньку на самоті зі своїми переживаннями.

Після декількох спроб привернути увагу мами, донька повертається і йде геть.

Запитання для коментування :

• Поділіться враженнями від побаченого.

• Чи проявляє мама свою любов до дитини, як саме?

• Про задоволення яких потреб дитини вона більше всього піклується?

• Що для дитини в даний момент є найважливішим?

Тренер підводить підсумок: „Для дитини дуже важливе піклування мами та її турбота, і насправді таким чином мама проявляє свою любов. Але на даний момент мама не враховує важливої для дитини потреби — бути почутою. А мама доньку не тільки не чує, не бачить, не може спільно порадіти хай навіть незначним, але таким важливим для дитини подіям!

Ось Вам типова сімейна ситуація. Дитина знайшла жабку. Таку зелену, з плямками, а як вона кумедно стрибає! Радості дитини немає меж! „Негайно викинь, забруднишся!” — з огидою кричить мама. Ось вам і “емпатійне реагування”.

Або ще приклад: п’ятнадцятилітній підліток страждає від нерозділеного кохання до однокласниці. А мама йому: „Не забивай голову дурницями! Краще про уроки думай!” Якраз, тепер він так і зробить — піде і сяде за уроки. Саме так і буде. Адже мама «вміє переконувати».

8. МІНІ-ЛЕКЦІЯ „АЛГОРИТМ ЕМПАТІЙНОГО РЕАГУВАННЯ”

Активне слухання — це навичка, на якій базуються всі без виключення уміння, що дозволяють будувати діалог зі світом і самим собою.

Активне слухання: принципи і прийоми техніки

Активне слухання — це спеціальна техніка, яка дозволяє в повній мірі зрозуміти самопочуття співрозмовника. Така методика часто застосовується психотерапевтами під час сеансів, психологічного консультування або групової терапії. Також прийоми активного слухання з успіхом застосовуються менеджерами для збільшення продажів.

Історія виникнення

Вперше поняття В «активного слухання» ввела в обіг радянський психолог Юлія Гіппенрейтер. Вона спеціалізувалася на психології сприйняття, уваги, сімейної психології. Прийоми активного слухання, на її думку, мають велике значення при бесідах з близькими людьми, в родині.
Юлія Гіппенрейтер випустила книгу В «Чудеса активного слушаніяВ», в якій доступною мовою і на простих прикладах продемонструвала важливість такого навику, як слухання. Використання цієї техніки здатне привернути співрозмовника, зняти виниклу напругу або створити спокійну, довірчу атмосферу. За допомогою цієї унікальної техніки спілкування можна досягти близькості з дитиною, стати йому не просто батьком, а іншому.

Основні принципи

Уміння уважно слухати важливо не тільки для психотерапевтів і психологів. У повсякденному житті ця навичка здатний не тільки поліпшити взаємини з оточуючими, а й дізнатися багато нового і цікавого. Це можна пояснити тим, що люди охочіше говорять, ніж слухають. Тим самим ви зможете вигідно виділятися на тлі інших.
Активне слухання можна зіставити з емпатією, тобто умінням співпереживати і відчувати емоції співрозмовника. Таким чином, досягається взаєморозуміння. Будь-якій людині необхідно відчувати себе важливим і значущим, а непідробне увагу дає йому це відчуття.
Техніка активного слухання має в своєму арсеналі безліч прийомів. Однак, є кілька основних принципів, які є актуальними у всіх випадках:

    Нейтральна позиція. Під час бесіди дуже важливо постаратися утриматися від оцінки співрозмовника або його думки. Постарайтеся залишатися неупередженим, поважайте особистість і погляди опонента;

Зберігайте спокій. Доброзичливе ставлення до співрозмовника покликане забезпечити безконфліктний обстановку і атмосферу. При установці зорового контакту краще дивитися в очі чемно, з невеликою часткою цікавості. Під час сеансу психотерапії краще постаратися заохотити пацієнта говорити. Для цього необхідно ставити уточнюючі або навідні запитання, але не перебивати його;

    Щирість. При веденні бесіди важлива щира зацікавленість не тільки в темі розмови, але і в самому співрозмовника. Навіть прийоми активного слухання не допоможуть, якщо не хотіти слухати людини. Не варто починати серйозний і важливий розмова в тому випадку, якщо ви втомилися або роздратовані. У цій ситуації навіть найвитонченіші прийоми не здатні прояснити ситуацію, якщо ви не налаштовані уважно слухати.

Під час сеансу психотерапії або в простому розмові формальна ввічливість ніколи не зможе замінити справжнього інтересу. У той же час не варто змушувати людину розкривати свої думки, якщо він сам знаходиться в поганому настрої.

Важливо концентруватися більше на словах, ніж на емоціях. Адже вміння слухати і перейматися почуттями і настроєм співрозмовника на кшталт емпатії. Тому потрібно вміти не дозволити чужим емоціям заволодіти вами і постаратися не упустити суть сказаного.

Основні методи

Уміння налагоджувати контакт і демонструвати співрозмовнику свою повну зацікавленість дуже важливо. Активне слухання як методика налічує безліч прийомів. Необхідно вміти щиро співпереживати співрозмовнику і В «пропускатьВ» все сказане через себе.
Вид
Опис
Паузи
Прості паузи здатні творити чудеса! Вони В «подталківаютВ» опонента на продовження монологу, дають додаткову можливість зібратися з думками. Після цього людина може висловити те, що спочатку говорити не планував.
У «Очі в глазаі»
Під час діалогу необхідно встановити зоровий контакт. Найкраще дивитися в очі або зосередити погляд на трикутнику В «очі-носВ». Рухи очей можуть розповісти про реакцію співрозмовника на наші слова чи жести. Також візуальний контакт сприяє формуванню більш довірчої атмосфери.
Уточнення
У деяких випадках уточнення вже сказаного допомагає співрозмовнику більш повно виразити свою думку. Такий прийом дозволяє людині почути сказане з боку і додатково обміркувати свої слова. Також в повсякденному спілкуванні такий прийом допомагає уникнути зайвих В «додумиванійВ» і недомовленостей.
У «ПересказВ»
Короткий, але змістовний переказ дозволяє співрозмовнику почути себе з боку, ще раз оцінити сказане і, при бажанні, щось уточнити або додати. При цьому слухач інтонацією намагається виділити ключові на його думку моменти. Це робиться для того, щоб дати співрозмовнику зрозуміти, що саме ви почули з його монологу.
У «еховий»
Цей прийом активного слухання має на увазі під собою повторення останніх фраз співрозмовника, але з питальній інтонацією. Таким чином, ви як би уточнюєте інформацію. Такий метод несе наступний інформаційний посил: В «Чи правильно я тебе зрозумів? В».

Алгоритм дій

Активне слухання — це процес. Тому для втілення цієї методики в життя слід дотримуватися основних правил. З їх допомогою можна добитися кращого результату.
Необхідно встановити зоровий контакт. Він вкрай важливий і допомагає розкріпачити співрозмовника і налаштувати його на свою хвилю. Таким чином, ви показуєте свою зацікавленість не тільки в словах людини, але і в ньому самому.
Намагайтеся показати співрозмовнику, що ви уважно його слухаєте. Не варто відволікатися на сторонні предмети або оглядати його з ніг до голови. Можна кивати під час усного мовлення, ставити уточнюючі питання. Однак, необхідно вміти дотримуватися балансу і не переборщити з В «поддаківаніемВ». Не намагайтеся закінчити думку замість співрозмовника. Це не налаштовує на одну хвилю, але діє дратівливо.
Для досягнення розуміння можна перефразувати висловлювання опонента, щиро намагатися зрозуміти його почуття і переживання. Емоційний аспект в ряді випадків набагато важливіше інформаційного. Така тактика особливо необхідна при бесіді з дитиною.
Активне слухання дозволяє допомогти співрозмовнику увірувати в свою значимість. Ця техніка важлива для пацієнтів з низькою самооцінкою, вона допомагає подолати певні проблеми і знайти способи їх вирішення.

Слухання по В «чоловічому тіпуВ»

Активне слухання, як і будь-який інший метод психотерапії має свої відгалуження. До такого і відноситься рефлексивне слухання. Це стиль бесіди, в якому мається на увазі активна поведінка співрозмовників.
Рефлексивне слухання важливо для точного розуміння інформації та налаштоване в першу чергу на логіку і розум. Найчастіше цей стиль бесіди використовується при діловому спілкуванні, коли аналіз і збір інформації відіграють першорядну роль. Це дуже важливий комунікативний навик, який здатний уберегти від згубний недомовок або В «непонятокВ».

Чому важливо розвивати уміння активного слухання?

12 липня 2017
Cikavoznaty.com.ua

Останнім часом тема активного слухання стала дуже актуальною. Про важливість цього вміння розповідають на тренінгах з продажу, а роботодавці враховують цю здібність при прийнятті на роботу. Тож зрозуміло, чому всі намагаються знайти і пояснити різницю між поняттями «слухати» і «чути» свого співрозмовника.

Якщо «слухання» – це фізична можливість, а саме одне з п’яти головних почуттів людини, то «активне слухання» – це здібність. Цілком можливо мати тільки одну з цих двох можливостей. Наприклад, хтось, хто має слабкий слух, цілком може бути здібним слухачем, якщо навчиться звертати увагу на інформацію, яку до нього намагаються донести, не зважаючи на те, яким саме чином її передають. І так само людина із гострим слухом може абсолютно не чути, що їй намагаються сказати.

Простіше кажучи, ця здатність дає вам можливість правильно розуміти, що має на увазі співрозмовник. Тож пропонуємо розглянути цю тему більш детально: у яких ситуаціях ця навичка стане вам у пригоді, як її опанувати, які проблеми можуть цьому завадити, а також, чому важливо навчатися активному слуханню вже з дитинства.

Як хороші навички слухача можуть вплинути на вашу кар єру?

Вміння слухати людей допоможе вам стати більш продуктивним працівником. Воно дозволить вам:

  • ліпше розуміти завдання та очікування вашого керівництва;
  • налагодити контакт із колегами, керівництвом та клієнтами, оскільки кожна людина бажає, щоб її почули і зрозуміли;
  • демонструвати свою підтримку іншим;
  • ліпше працювати в команді;
  • вирішувати проблеми з колегами, замовниками та керівництвом;
  • змістовно відповідати на питання;
  • розуміти справжній сенс того, про що говорять інші.

Як стати активним слухачем і продемонструвати це іншим?

Більшість людей не є природженими слухачами. І навіть ті, хто насправді прекрасно вміють слухати, інколи поводяться так, ніби зовсім не беруть участі у діалозі. Якщо ви візьмете до уваги наступні пункти, то будете не просто виглядати уважним, а й дійсно навчитесь чути і розуміти людей:

Підтримуйте зоровий контакт

Коли ви дивитесь комусь в очі, у вас немає вибору. Ви дійсно маєте звертати на нього увагу. Тоді у вашого співрозмовника не виникне питання, чи не літаєте ви десь у власних думках.

Не перебивайте

Прибережіть свої питання та коментарі до того моменту, коли людина закінчить говорити. А цей час використайте, щоб добре засвоїти її слова.

Сидіть спокійно

Совання на стільці робить вас стривоженим і незацікавленим у розмові.

Трохи нахиліть голову

Такий жест подає співрозмовнику сигнал, що інформація, яку він прагне донести, не проходить повз вуха опонента.

Будьте уважні до невербальних натяків

Звертати увагу на те, про що людина не сказала, не менш важливо, ніж бути уважним до її слів. Слідкуйте за невербальною поведінкою, наприклад, мімікою, позами, жестами. Це необхідно, щоб мати повне уявлення про головну думку, яку людина намагається донести.

Трохи подайтесь у бік співрозмовника

Так ви виглядатимете більш зацікавленим і дійсно глибше зануритесь у розмову.

Повторіть головні моменти та задайте доречні питання

Коли людина закінчить свою промову, повторіть її основні твердження, щоби переконатись, що правильно їх зрозуміли. Також це хороший час задати питання, якщо вони у вас є.

Бар’єри слухача

Слідуючи цим порадам, ви швидко навчитесь чути людей, але треба бути готовим до перепон, які інколи заважають зрозуміти іншу людину. Ось деякі із них:

  • ваші власні вподобання або упередження;
  • нездатність розуміти співрозмовника через іноземний акцент;
  • неможливість добре все почути через фоновий шум;
  • тривожність, страх або злість;
  • погана концентрація уваги.

Якщо вам довелось зіштовхнутися з будь-яким із цих бар’єрів, спробуйте усунути його. Наприклад, якщо вам складно розуміти людину через іншомовний акцент, попросіть її говорити трохи повільніше. Якщо навколо занадто шумно, запропонуйте продовжити розмову в тихішому місці. Значно більше зусиль доведеться докласти, щоби подолати внутрішні переконання та стереотипи, але просто усвідомити їх – це вже хороший початок.

Умінню чути інших треба вчитися з дитинства

Якщо у вас є діти, можливо, ви знаєте, як це – говорити «зі стіною». У дітей є надприродна здатність вдавати, що вони слухають, в той час як їхні думки зайняті зовсім іншими речами. Так, це може минутись із часом, але важливо допомагати дитині розвивати вміння слухати інших з раннього віку. Так вона ліпше вчитиметься в школі й збереже ваші нерви. Уміння чути інших підготує її до успішної кар’єри. Ось, що ви можете зробити:

  • коли даєте синові або донечці певні інструкції, попросіть повторити їх в кінці;
  • привчіть його або її тримати зоровий контакт впродовж розмови;
  • читайте дітям вголос, а під час розмови через якийсь час, запитайте, про що ви читали їм раніше;
  • заохочуйте дитину брати участь в активних іграх, які розвивають навичку чути інших людей.
Читать еще:  Сон в третьем триместре
Ссылка на основную публикацию
Adblock
detector